Великосербулівська ЗОШ розсташована на території Великосербулівської сільської ради.

Візитка села

Село Великосербулівка Єланецького району Миколаївської області розташоване на Правобережній частині Південного Бугу в центральній частині степової зони.

Село розкинулось на схилах глибокої балки. Від районного центру (Єланець) знаходиться на відстані 15 км та на відстані 105 км від обласного центру – міста Миколаєва. Найближча залізнична станція знаходиться у м. Вознесенську (40км)

Місцевість, де розташовано населений пункт, глибоко пересічена балками та ярами. На берегах балок, на схилах ярів височать гранітні гори, є багато залежів будівельного піску, жовтої та червоної глини.

Грунти – типові, звичайні південні черноземи. Рослинний і тваринний світ досить своєрідний і багатий. Поряд з озимою пшеницею, ячменем, житом, овсом, просом, буряками, городніми культурами, садами і виноградниками розповсюджено багато злісних бур’янів (осот, гірчиця польова, берізка, перекоти-поле). На землях села прекрасно почувають себе представники древесних рослин: дуб, біла та жовта акація, клен, ясен та ін.

Основним видом домашніх тварин є велика рогата худоба червоної і степової породи, свині білої української породи, кури. Далі тваринний світ доповнюють його пернаті паредставники: дикі качки, куріпки сірі, перепел, горлиці, шпаки, степові орли, летючі миші. Крім того, водяться зайці, лисиці, рідше зустрічається злісний хижак – вовк.

Зона населеного пункту слабо обводнена, створено два штучних водоймища – ставки, у яких влітку рівень води зменшується, нійближча річка, Гнилий Єланець, знаходиться від села Великосербулівка на відстані 10км. Площа земельних угідь складає га. На території села знаходиться дворів.Чисельність населення складає . чоловік.

Корінне населення Великосербулівки – молдовани, але в селі проживають українці, вірмени, росіяни. У мові молдаван зустрічається дуже багато російських та українських слів із молдавським закінченням. Значно змінився соціальний склад населення. На території села працює 4 приватних магазини, бібліотека, поштове відділення, ФАП, БК. В селі є загальноосвітня школа. У школі працює 13 вчителів, які навчають 56 учнів. За останні роки значно змінився побут, виросла культура населення.


З поодиноких історичних крихт збирають учасники пошукової групи матеріали для сільського музею. Про тяжкі спогади свої повідали учням школи старожили села. Доводилось учням в роботі своїй бачити гордий погляд ветерана, що підіймав село з товаришами фронтовими в післявоєнні роки після тяжкого занепаду, сльози матері, горем убитої, що згадала про синів своїх трьох, війні подарованих, розірвані працею мозолі на руках ветерана війни Вітчизняної, чути незліченні розповіді про тяжку трагедію року 33. Неоціненні знання отримують учні школи, займаючись пошуковою роботою, і робота ця також безцінна. Пропонуємо переглянути матеріали, зібрані вчителями та учнями школи.(фотоматеріали можна переглянути в галереї)


Згадаймо історію створення нашого села

Село Великосербулівка (початкова назва Сербулівка) заснована в 1751-1760 роках. В ті далекі часи запорізькі козаки намагалися в «диких» степах знайти собі волю і долю. Вони почали масово поселятись в ці

безмежні необжиті краї. На той час царський уряд прийняв спеціальний указ, в якому говорилося: «Её императорское величество соизволяет таковых из Малороссии сходцев (т.е. переселенцев) на прежние места в Малоросию сослать, а земли их за сербами оставить. /от 20 ноября 1752г./ »

Царський уряд з метою захисту південних районів, які межували з татарськими землями, від набігів татар, вирішив заселити ці землі переселенцямим із Сербії. Серби обробляли і одночасно захищали південний кордон. В складі сербів було дуже багато молдован і болгар. Звідси і походить назва «Сербулівка».

Сивоборода ковила вигравала хвилями в неозорому с Десь в невидимій височині співав жайвір. Ховрахи, присівши на задні лапки, безжурно висвистували. Степ співав дзвінко, широко. І навіть жалібні акорди немащених коліс двох каруц, що повільно котилися за стомленими клячами, не змогли порушити цієї мелодії.

Поряд з каруцами йшли чоловіки, жінки, діти. Вони стомились далекою дорогою. Лише старий Сербул сидів на візку, зірко вдивляючись в чудовий степовий краєвид.

Раптом очі ожили, помолоділи. Він потяг за віжки і коні зупинилися.

- Мей! Та це, здається куточок Молдавії!

Ніби зачаровані дивились подорожні на розкидані пагорби, широку долину, з вузькою смужкою степової річечки. Щось рідне бачили вони в цьому краєвиді і кожний зрозумів: тут бути їхній новій Батьківщині.

Село назвали Сербулівкою. А згодом нові і нові сім’ї прибували сюди. Нашвидкоруч будували землянки з дерна, саманні хатинки.

На просторах південного степу люди шукали волю, краще життя…

Ми стоїмо на пагорбі, розглядаємо широку панораму села. Може дві сотні років тому стояв на цьому місці і старий Сербул. Сояв і мріяв про вільне, щасливе життя, господарями якого є теперішні великосербулівці.

З давних давен населення займалось землеробством і тваринництвом. Більшість селян були бідними, вони мали мізерні ділянки землі і навіть не могли обробити землю, тому здавали її в аренду куркулям, а самі ставали батраками.

Радо зустріли селяни Лютневу революцію 1917 року. Селяни почали ділити між собою куркульську та попівську землю. Але справжнє визволення селянам принесла Велика Жовтнева революція, про яку мешканці села дізналися на 3-й день. Та незабаром розгорілася Громадянська війна.

Селяни Великосербулівки та навколишніх сіл приймали активну участь в боротьбі за владу Рад. Активні учасники: Сербул Віктор, Сербул Іван, Котов Леонід, Ігнатов Олександр та інші. Радянська влада була встановлена на початку 1918 року. Першим головою сільської ради був Сербул Степан Карпович. Після війни селяни почали швидко відбудовувати господарство, переводили його на колективні відносини.

В 1922 році був створений перший ТОЗ «Барвінок» (організатор Федоров Ф.А.), а в 1929 році колгосп ім. Леніна (перший голова колгоспу Маслюк Іван Мусійович). Колективізація повністю завершена у 1932 році. Проходила вона в жорстокій боротьбі з куркулями. Розкулкулено 29 господарств. Куркулі зривали здачу хліба державі, підпалювали хати активістам, отруювали худобу.

Перед Другою світовою війною на території села було 6 колгоспів (ім. Леніна, ім. Чкалова, ім.Фрунзе, ім. Другої п’ятирічки, ім. Луначарського, ім. Кагановича ).

У березні 1944 році Радянською Армією було звільнено село Великосербулівка. Почалася відбудова зруйнованого господарства. Працювати приходилось у важких умовах, але сила і воля колгоспників здолала труднощі. Вже 1950 р колгосп ім Леніна (який мав 950 га землі) видав колгоспникам на трудодні 311 тис крб. Виросла урожайність усіх культур:

культура

1944р.

1950р.

оз. пшениця

4 ц/га

16ц/га

оз. жито

7ц/га

13ц/га

кукурудза

2.7ц/га

17,3ц/га

Всі колгоспники розуміли, що маленькому колгоспові не під силу великі масштаби піднесення економіки. Ось чому в 1952р. всі колгоспи об’єднались в один – ім Леніна. Першим головою колгоспу обраний Онча Олексій Савельович. Олексій Савельович був прекрасним керівником. Він зміг зробити з невеличкого колгоспу сильне економічне господарство.

Тепер головою сільської ради є Гавенко Тетяна Данилівна.

/Files/images/Фото0870.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 125

Коментарi